Пуританський рух із середини шістнадцятого до початку вісімнадцятого століття називають золотим віком проповіді. Проповідуючи та публікуючи свої проповіді, пуритани прагнули реформувати свою церкву, своїх слухачів і свою націю в цілому. Хоча вони зрештою не змогли реформувати Церкву Англії, їм вдалося реформувати повсякденне життя, започаткувавши, як каже Олександр Ф. Мітчелл, «сезон духовного відродження, настільки ж глибокого та масштабного, як і все, що відтоді відбувалось в історії Британських Церков».
Пуритани встановили для себе як проповідників високі стандарти. Багато в чому вони були людьми свого часу, але вони прийняли вірні принципи проголошення Божої правди, які кожен християнський проповідник повинен прийняти як власні. Ось кілька принципів, яким служителі двадцять першого століття можуть навчитися у пуритан.
Проповідуйте біблійні, доктринальні та практичні проповіді
Проповіді мають бути біблійними, пропонуючи пояснення значення тексту в його біблійному та історичному контексті; доктринальними, тобто повинні виводити та визначати істини з тексту про Бога та людину; практичні в застосованні істин до серця і в наданні конкретних вказівок щодо нашої реакції на Боже Слово. Пуритани досягли успіху в такому всебічному проповідуванні Писання. Розгляньмо, наприклад, проповідь Вільяма Перкінса (1558–1602) на текст:
Бо я прийняв її (Євангеліє) не від людини, і не людина мене навчила її, але Ісус Христос явив її мені.
Гал. 1:12
Стосовно цього тексту Перкінс пояснив, що Павло не дізнався Євангеліє від людського вчителя, а отримав його через одкровення від Ісуса Христа. Це, за словами Перкінса, підтверджує думку попереднього вірша про те, що Євангеліє, яке він проповідував, не походило від людини. Щодо своєї доктрини, Перкінс навчав різниці між звичайним одкровенням через проповідування Слова та надзвичайним одкровенням через надприродні засоби. Він також навчав пророчого служіння Христа, якого Бог послав відкрити правду (Мат. 17:6; 23:8), покликати і посилати служителів проголошувати це (Івана 20:21; Ефесянам 4:11) і просвітлювати розум тих, хто це чує (Луки 24:45). Виходячи з цього, Перкінс дав наступні практичні вказівки:
- благоговійно ставитися до проповідування Божого Слова і ретельно підкорятися йому, бо Христос є нашим Учителем;
- бути попередженим, що ті, хто не сприймає Євангеліє, ставляться до Ісуса Христа з презирством і будуть за це прокляті;
- молитися Христу, щоб Він змінював серця, та робив їх розуміючим, покірливими та віруючими;
Перкінс дає проповідникам сьогодні приклад того, як проповідування всієї Біблії впливає на всю людину: голову, серце та життя.
Проповідуйте всю волю Божу
Протягом багатьох років служителі повинні проповідувати всю божественну істину, відкритої в Святому Письмі, щоб Божий народ був повністю споряджений для поклоніння і служіння Йому. І тут пуритани показали нам приклад для наслідування. Твори Томаса Ментона містять сотні проповідей, проголошених з усіх частин Святого Письма. Прихильність до всієї Божої волі також проявляється в збалансованому підході Ментона до доктрини. Дж. К. Райл (1816–1900) писав: «У кальвінізмі Ментона не було особливої уваги до якоїсь однієї з частин істини. Він ніколи не звеличує одну доктрину за рахунок іншої». Таким чином, зазначає Райл, Ментон проповідував особливе божественне обрання та загальне божественне милосердя над усім творінням, дієве покликання та універсальний заклик до покаяння та віри, виправдання та освячення, радості впевненості у стійкості святих та необхідності святості. Своїм прикладом Ментон навчає нас, що проповідники, як і домогосподарки, повинні прагнути годувати сім’ю Бога збалансованим харчуванням.
Проповідуйте так, щоб звичайні люди могли зрозуміти
Пуритани відкидали практику інших проповідників англіканської церкви прикрашати свої проповіді довгими цитатами латинською, грецькою та іншими мовами, щоб справити враження на людей своєю вченістю. Вільям Перкінс стверджував, що «властивості служіння Слова . . . має бути простим, прозорим (чітким) і очевидним, ніби доктрина була зображена і намальована перед очима людей”. Замість того, щоб використовувати слова, які могли б вразити слухачів, але залишити їх розум пустим, Перкінс заохочував говорити відверто: «чим простіше, тим краще». Грішники не навертаються польотами риторики чи демонстрацією вченості. Скоріше, як пуритани, ми сьогодні повинні проповідувати послання Христа чисто, з ясністю та авторитетом.
Ніщо так не додає вогню проповіді, як святість проповідника. Це було візитною карткою Пуританізму.
Проповідуйте своїм життям те, що ви проповідуєте з кафедри
Ніщо не може замінити справжню побожність проповідника. Якщо його життя суперечить його посланню, тоді його дії будуть говорити голосніше, ніж його слова. Ніщо так не запалює проповідь, як святість проповідника. Це було ознакою пуританства. Вестмінстерська директорія публічного поклоніння Богу закликає «слугу Бога» «виконувати все своє служіння» з такими якостями:
- старанність;
- вірність, «дивлячись на честь Христа, навернення, збудування та спасіння людей, а не на власну користь чи славу»;
- безпристрасність, подаючи кожній людині її євангельську їжу, не нехтуючи приниженими та бідними чи не виявляючи прихильності до багатих і могутніх;
- мудрість, намагаючись сформувати свою роботу так, щоб вона була якомога ефективнішою у виконанні Божої волі, а не керована безглуздими пристрастями чи гнівом;
- гідність («серйозність»), як і личить посланцеві Слова Божого, уникаючи практики чи манери, які дали б грішникам можливість зневажати його;
- любов до Бога і людей, щоб люди бачили, що все, що він робить, походить «з його побожної ревності та сердечного бажання робити їм добро»;
- переконання в істині, як людина, глибоко переконана Святим Духом, що те, чого він навчає та проповідує, є справжнім, правдивим і Словом Божим;
- взірцевої поведінки, “ходіння перед своєю отарою” як взірець того, що означає йти стежками Господа, і стежити за собою;
- молитва, «щиро, як приватно, так і публічно, віддаючи свої труди Божому благословенню» через прохання та заступництво.
Висновок
Чого ми можемо навчитися у пуритан? Ці благочестиві люди навчають нас проповідувати все Святе Письмо, читаючи його у світлі нашого власного досвіду його істини та сили, чітко застосовуючи його до конкретних потреб нашого народу. Таке проповідування є високим покликанням, сказав Джон Оуен, яке вимагає, щоб воно здійснювалося в страху Господньому “з глибоким усвідомленням того великого звіту, який і ті, хто проповідує, і ті, хто слухає проповідуване слово, повинні незабаром дати перед судилище Христове», і все ж це благодатне покликання, яке ми можемо виконувати в надії Божого благословення на Слово та успіху, якщо ми вірні.
Ось чого ми хочемо: спокійної надії, що наша проповідь (або проповідь наших пасторів, якщо ми самі не є проповідниками) буде благословенна Богом зараз і винагороджена в Судний день. Наслідуючи цих пуританських проповідників, сьогоднішні служителі можуть і повинні мати таке сподівання.
