Можна до нескінченності перераховувати різні зустрічі, які траплялися в нашому житті, і кожна зустріч супроводжувалася різними наслідками. Ми могли змінити своє рішення або думку, зустріч взагалі могла стати доленосною і вплинути на все наше життя. Про якісь із них ми не хочемо згадувати, але деякі будемо пам’ятати завжди. Я хочу приділити трохи уваги зустрічам, які нам призначені. Це зустрічі, які відмічені у нас в календарі або налаштовані нагадуванням в телефоні, щоб ні в якому разі не пропустити цю важливу подію. Це ті зустрічі заради яких ми від багато чого відмовляємося оскільки віддаємо пріоритет саме цій важливій події. Як правило всі наші плани будуються навколо цих призначених зустрічей.
Іноді є зустрічі призначені нам у державних установах чи лікарнях. Ми чекаємо і готуємося до такої зустрічі, хвилюємося, переживаємо різні емоції. Бувають дуже приємні й очікувані зустрічі, як-от побачення з тим, кого дуже любиш, або навпаки, неминучі зустрічі, які викликають не найкращі спогади.
У Німеччині є таке поняття “Termin”. Це означає, що вам призначено зустріч. В англомовному середовищі це поняття називається “Appointment”. Так ось коли вам призначають час зустрічі, то ви маєте бути в цей час і без запізнень. В іншому разі вам доведеться заплатити, якщо ви не з’явилися і не дали можливості іншому бути в цей час. Навіть запис до стоматолога може бути призначений за три або чотири місяці наперед. Але якщо ви з якихось причин пропустили цю зустріч, можете заплатити більше ніж за передбачуване лікування.
Так чи інакше призначені зустрічі відіграють велике значення в нашому житті і я пропоную розглянути одну призначену зустріч у Біблії. Йдеться про людину на ім’я Симеон, який довгий час чекав своєї зустрічі із втіленням пророчого Слова у своєму житті. Цю подію ілюструє Василь Кузьмич Шебуєв, який на момент написання картини очолював творчий напрямок в академії Мистецтв і мав великий вплив на таких майстрів, як Ф.А. Бруні, К.П. Брюлов, О.О. Іванов та ін. Він часто звертався до історичних та релігійних тем і подія, коли старець приймає на руки немовля Христа, не оминає його творчість.
“Симеон Богоприємець” — одне з найвдаліших полотен Василя Шебуєва, настільки улюбленого й визнаного в ХІХ ст. Звісно, зображувана Шебуєвим сцена ілюструє атмосферу храму, де старець не просто бере на руки немовля, а й торкається дива. Художник не забув серед застиглих фігур зобразити пророчицю Анну. Але в центрі нашої уваги – старець, який тримає на руках Спасіння Світу. Мабуть, саме в цей момент, Симеон проголошує пророцтво про майбутню славу Небесного Принца, про Його подальше відкидання і про скорботу Марії. Автор картини підносить цю подію, занурюючи нас в атмосферу благоговіння, де відбувається ця важлива для Симеона зустріч. На однакових ролях втома від очікування і радість миті, що відбувається. Симеон піднімає очі до Неба, усвідомлюючи взаємозв’язок земного і небесного в цьому крихітному тільці, яке він тримає у своїх руках. Навколо все присвячено значущості події, читається текст, у якому, за переказами, засумнівався одного разу старець, бажаючи під час перекладу замінити слово “Діва” на “Жено”, де йдеться про Діву Марію, яка народить сина. У храмі розкидані квіти, які підкреслюють урочистість моменту, проте серед присутніх простежується певна розгубленість від того, що відбувається. Насправді ніхто не знав коли має відбутися ця зустріч. Незважаючи на свою довго очікуваність, ця подія була раптовою, і в якомусь сенсі навіть несподіваною. Але тільки не для Симеона. Щоразу він зазвичай ходив до Храму і несамовито очікував цієї зустрічі. Йдеться про зустріч людини з Богом, ту саму зустріч, яка була так необхідна Симеону і продовжує бути необхідною для кожної людини.
Перший раз людина зустрічається з Богом при створенні, і один з найвидатніших майстрів епохи відродження, який скульптуру переносить у живопис і розміщує під склепінням Сикстинської капели, Мікелянджело Боаноротті знайомить нас із цією зустріччю на фресці “Створення Адама”.
Мікеланджело Буонарроті всього лише за 4 роки (1508-1512) вдалося створити шедевр воістину епохального значення. Розпис стелі Сікстинської капели вражає внутрішньою єдністю гігантської композиції. У сцені “Створення Адама” показано не просто фізичне створення першої людини, а передача їй Божественної іскри — дихання життя. Ще нікому з художників не вдавалося зобразити з таким драматизмом момент зіткнення людини з Богом. Фреска “Створення Адама” дозволяє глядачеві стати причетним до великого таїнства створення людини. Торкання перстами — жест, запропонований художником, що відкриває суть взаємин між людиною і Богом, їхній нерозривний зв’язок. Однак ми можемо помітити як художник детально прописує два запропонованих образи.
Бог, який усім своїм тілом спрямований до людини і прямує для возз’єднання зі щойно створеним Адамом. Автор фрески вказує на судомне напруження м’язів Бога, таким чином підкреслюючи колосальні зусилля Творця, для взаємин із людиною. Навпаки, ми можемо бачити Адама, розташування якого вказує на зворотне ставлення людини. Він не прагне до Творця, але спираючись на скелю, лише знехотя простягає свою руку до Бога, немов роблячи Йому послугу. Мікеланджело створює атмосферу, щоб нам нетерпляче хотілося допомогти Адаму в цьому об’єднанні Божественного і людського початку. Разом з тим, ми бачимо Адама в прекрасній атлетичній формі, який точно не потребує нашої допомоги. Залишається зовсім небагато і дві руки мають об’єднатися. Але все ж таки автор залишає цю невелику відстань, вказуючи на людську сутність, і його небажання шукати Бога. У цьому Адамі ще бракує тієї самої Божественної іскри, що пробуджує людину від сну, бракує подиху життя для дотику з Богом.
Повертаючись до старця Симеона, ми бачимо, що він зустрічає нового Адама, якого проголошує спасінням усьому світу. У цьому Адамі, у Христі, надія і втіха для всього людства. Цікаво, що на початку Євангеліє від Луки знайомить нас із Симеоном, який очікує на потіху Ізраїлю:
В Єрусалимі був один чоловік на ім’я Симеон, людина праведна й побожна, який очікував утіхи Ізраїля, і Святий Дух був на ньому.
Луки 2:25
Іншими словами, основне занепокоєння Симеона полягало в тому болю, який переживає його народ Божий. Він чекає на розраду не тільки для себе, ця розрада стосується всього Ізраїлю. Втіхи потребує той, хто сильно чимось стурбований. І коли ми читаємо характеристику Симеона, про його праведність і благочестя, ми бачимо, що його головною особливістю було те, що він чекав на розраду Ізраїлю. Чекати це означає вірити в те, що це обов’язково станеться. Це очікування було головним питанням життя для Симеона. Він не міг померти без цієї розради. Симеон як ніхто знає плачевну долю свого народу, окупація римлянами, духовне мовчання, розвиток псевдорелігійності, патріотичні рухи, що закликають до силового протистояння з язичниками. Все це і багато іншого наповнювало ізраїльське суспільство. Це ніяк не нагадувало про те визволення, яке Симеон пам’ятав у пророцтвах. Він жив очікуванням цієї Божественної розради для свого народу.
І ось настає той день, коли розрада в його руках. Симеон вимовляє слова розради, які виходять далеко за межі Ізраїльського народу:
Нині відпускаєш Свого раба, Владико, згідно зі Своїм словом, у мирі, бо мої очі побачили Твоє Спасіння, яке Ти приготовив перед обличчям усіх народів: Світло відкриття для язичників і славу Твого народу Ізраїля!
Луки 2:29-32
Після зустрічі з Христом Симеон дивиться на проблему і світ іншими очима. Він розуміє, що слава ізраїльського народу – це світло Христа для просвіти язичників. Бог завжди вищий за наші очікування і уявлення про те, що Він має робити і який вигляд має мати його втіха. Там, на цій призначеній Симеону зустрічі, відбувається епохальна подія світового масштабу. Очі Симеона спрямовані вгору, і він бачить, що розрада, яку приготував Бог, незрівнянно більша, ніж його очікування.
Господь дає Свою розраду абсолютно кожній людині. Сьогодні Він призначає нам зустріч і каже:
Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, — і Я заспокою вас!
Мф. 11:28
Він бажає цієї особистої зустрічі з кожною людиною, тому що він знає біль і потребу кожного з нас. У нього є окремо розрада й окреме Божественне зцілювальне Слово для кожного. Усе що потрібно, це прийти на зустріч із Ним. Біблія дає чітке визначення часу, коли Бог призначає нам зустріч:
Сьогодні, коли почуєте Його голос, не зробіть закам’янілими ваші серця…
Євреям 3:15
Зустріч буде не завтра і не через тиждень. Бог призначив сьогодні.
Симеон, звертаючись до Бога, каже: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє” Сьогодні це день розради і сьогодні той час, коли Бог чекає нас на призначений нам час. Все що нам потрібно, це підняти свій погляд до Неба і сказати про ту розраду, на яку ми так довго чекаємо.
