Богослов'я

Як за дарами не загубити Дарувальника?

Жадібний завжди бідний.
Петрарка

Всі люблять свята. В нашому календарі свят дуже багато. Проте в Божому календарі є Його свята, які запровадив саме Він. Божі свята мають сенс, вони вчать людину і впливають на життя. Натомість свята людські впливають хіба що на печінку. Свято жнив — було одним зі свят, яке Господь повелів святкувати єврейському народу (Вих. 23:15). Жатва завжди асоціюється з прибутком. Коли Бог благословляє нас дарами це не погано, але проблеми починаються коли ми покладаємо на дари нашу надію і рахуємо їх гарантією майбутнього. У той час як Біблія каже:

Бо Я знаю ті думки́, які ду́маю про вас, — говорить Господь, — думки́ споко́ю, а не на зло, щоб дати вам буду́чність та надію.
Єр. 29:11

Як за дарами не загубити Дарувальника? В цьому нам допоможуть три принципа з однієї історії Ізраіля, яка відбулась ще в пустелі.

І станеться, коли Господь, Бог твій, уведе тебе до того краю́, якого присягнув був батькам твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову, щоб дати тобі великі та гарні міста́, яких ти не будував, та доми, повні всякого добра, яких ти не напо́внював, і те́сані колодязі, яких ти не теса́в, і виноградники та оливки, яких ти не садив, і ти будеш їсти й наси́тишся, — стережися тоді, щоб ти не забув Господа, що вивів тебе з єгипетського кра́ю, з дому ра́бства!
Повтор. 6:10-12

Ці слова Мойсея звернені до другого покоління ізраїльского народу, яких Бог вивів з Єгипту. По суті в цього покоління проблема була така сама, як і в їхніх батьків — невір’я. Якщо б вони реально довіряли Богу, то не посилали 12 шпигунів, щоб подивитися обіцяну Богом землю. Через Мойсея Бог бажає застерегти свій народ від хибних надій на творіння.

Принцип 1. Ми не свої.

Отже, перше, про що каже Мойсей до народу — “…коли Господь, Бог твій, уведе тебе до того краю…” Зверніть увагу, що саме Господь буде їх вести. Водійство завжди асоціюється з неміччю і залежністю. Ми не свої. Ми не можемо самі вирішувати проблеми і проходити важкі часи. Ми повністю залежні від Бога. Хоча іноді ми так не вважаємо. Так само як і ассирійський цар про якого писав пророк Ісайя. Бог послав нечестивого ассирійського царя, щоб покарати ізраїльтян за непослух, але той цар думав зовсім інакше:

Та не так він собі розуміє, а серце його не так ми́слить, бо в серці його — щоб немало наро́дів пони́щити та погуби́ти! … Тому́ що рука моя ца́рства божкі́в досягла́, а в них більші бовва́ни, як в Єрусалимі та в Самарі́ї, то хіба не зроблю́ я так само для Єрусалиму й бовва́нів його, як зробив я був для Самарі́ї й божкі́в її?
Іс. 10:7,10-11

Як думав цар ассирійців? “Рука моя”. Він бачив лише себе. Він навіть уявити собі не міг, що без Бога навіть його подих був неможливим. Та якщо Бог керує діями нечестивих грішників, тем паче Він керує життям своїх дітей? Але ми дуже часто цього не помічаємо. Деякі християни навіть не вірять в Божу суверенність, якби прикро це не звучало. Отже, ми не свої.

Принцип 2. Все наше — не наше.

Зверніть увагу на другу частину нашого уривку з книги Повторення — “…дати тобі великі та гарні міста́, яких ти не будував, та доми, повні всякого добра, яких ти не напо́внював, і те́сані колодязі, яких ти не теса́в, і виноградники та оливки, яких ти не садив…” В цьому тексті є деякі дуже корисні дієслова: не будував, не наповнював, не тесав, не садив. Бог дарує своєму народу багато добра, яке по суті не належить йому. В іншому місті Писання взагалі каже:

Господня земля, і все, що на ній, вселе́нна й мешка́нці її.
Пс. 23:1

Цей текст каже про те, що нашого немає нічого. Все, що ми маємо належить Господу. Ми лише користуємось цим. І, до речі, Сам Бог визначає скільки і чого саме нам мати. Бог краще знає скільки нам потрібно. Він дає нам рівно стільки скільки нам потрібно. Колись я йшов по Києву і побачив доволі цікавий бігборд:

Тоді я подумав, що життя без Бога так і виглядає. Ми намагаємося задовольнити наше серце земними речами, а це не можливо, тому нам потрібно все більше і більше. Ми стаємо рабами тих ідолів, які ніколи не дадуть нам того, що обіцяють.

Буває, що ми ображаємось на Бога, коли Він нам щось не дає. Або ми заздримо комусь, тому що вони мають те, що хотилося б нам. Та хтось дуже влучно сказав про наші бажання:

Якщо б хоча половина з наших бажань виповнилась, то наші проблеми виросли б вдвічі.

Тож запам’ятаймо: все наше — не наше. Все Господнє. Ми нічим не володіємо, а тільки користуємось.

3. Бережись амнезії благодаті.

…ти будеш їсти й наси́тишся, — стережися тоді, щоб ти не забув Господа, що вивів тебе з єгипетського кра́ю, з дому ра́бства!
Повт. 6:12

Коли ми отримуємо якийсь прибуток, то як ми до нього відносимось? Ми радіємо. Згодні? Що каже Писання в цьому тексті? Стережись! Бог попереджає, щоб ми пильнували, тому що прибуток може засліпити нам очі і ми забудемо Бога, який вивів нас з рабства гріха. Амнезія Божої благодаті — це найстрашніша хвороба Божих дітей. Амнезія (часткова або повна втрата пам’яті) взагалі хвороба не з приємних. Та навіть якщо ми забудемо наше ім’я, то це не принесе нам стільки проблем, як амнезія спасіння Христового. Ми куплені дуже дорогою ціною. Життя Божого Сина за гріхи всього світу — найдорожчий обмін в історії, тому в Божому Слові сказано, що для віруючих Христос є найдорожчим скарбом (1 Пет. 2:7).

Отже, давайте пригадаємо три принципи, які допоможуть нам не “приліпитися” до творіння: