Промовивши це, Ісус стривожився духом, засвідчив і сказав: Знову й знову запевняю вас, що один із вас зрадить Мене! Учні почали споглядати один на одного, не здогадуючись, про кого Він говорить. Один з учнів, якого любив Ісус, лежав на грудях Ісуса. Тож Симон-Петро кивнув йому, щоби запитав, хто це міг би бути, про кого Він говорить. А той, прихилившись до грудей Ісуса, каже Йому: Господи, хто це? Ісус відповів: Це той, кому Я, вмочивши, подам хліб. Умочивши хліб, Він бере і дає Юді Іскаріотському, синові Симона. І тоді, після цього шматка хліба, ввійшов у нього сатана. А Ісус сказав йому: Що робиш, роби швидше!
Ів. 13:21-27
Протягом тисяч років ця людина залишається символом зради. Сам Христос визначає її як людину, якій краще було б не народитися. Так, ідеться про Юду, одного з учнів Христа. У Євангелії він згадується в різних ситуаціях, але найбільше він запам’ятовується тим, хто зрадив Христа, отримавши за це винагороду в тридцять срібняків. Огидний вибір і, як наслідок, жахлива доля.
М. М. Ге пропонує як одну з ілюстрацій страждань Христа свій твір під назвою «Сумління». Картина знайомить нас із монументальною фігурою людини, що залишилася на дорозі серед глибокої ночі. Вона виступає головним героєм картини, і лише вдалині ми можемо помітити людей, що йдуть. Йому з ними не по дорозі.
Стиснута, немов від холоду, фігура освітлена місячним світлом. Автор усю нашу увагу фокусує на цій людині на ім’я Юда. Видно, що він ішов цією дорогою разом з учнями й Христом, але щось змусило його зупинитися і застигнути серед холодного каміння. Ми не бачимо його погляду, як, власне, не бачимо його обличчя. Юда відвертається від нас, підглядаючи за друзями, що йдуть у далечінь. Микола Ге зафіксував момент ухвалення рішення в цій застиглій фігурі. Зрада починається з того моменту, коли ти зупинився і не йдеш у напрямку Істини. Це пронизливий образ, у якому немає жодної дії, але полотно занурює нас у холодне відчуття безвиході та глухого кута. Автор продовжує у своїх картинах виводити на головну роль другорядних або навіть негативних осіб. Таким чином художник вказує на важливість процесу, що відбувається навколо Христа. Вчинки цих другорядних осіб приводять Христа до голгофи. Саме тому в серії картин про страждання Христа художник не міг пропустити Юду як окрему причину цих самих страждань. Розглядаючи картину, виникає бажання допомогти цій людині уникнути страшної помилки. Хочеться осмикнути цю постать і закликати наздоганяти своїх друзів. Іноді виникає відчуття, що він ось-ось розвернеться, і ми зможемо побачити обличчя Юди, яке приховує автор. Але ні, в цій картині все приречене і фінал неминучий. Автор називає свою роботу «Сумління» і дуже талановито передає це почуття глядачеві.
Муки совісті можуть підштовхнути до правильних дій і рішень, якщо шукати допомоги в Бозі. Але у випадку з Юдою все обернулося по-іншому. Він не став наздоганяти учнів і Христа, залишившись сам на сам зі своєю совістю. Євангеліє оповідає нам про те, що Юда наклав на себе руки, не витримавши осуду совісті. Лука у своїй книзі Діяння апостолів наводить слова Петра про його смерть:
Тими ж днями Петро, ставши серед братів, а людей було близько ста двадцяти осіб, сказав: Мужі, брати! Треба було, аби сповнилося Писання, яке провіщав Дух Святий устами Давида про Юду, котрий привів тих, які схопили Ісуса, бо він був зарахований до нас і отримав частку в цьому служінні. Він здобув місце ціною неправди і, коли впав сторчма головою, розпоров живіт, і випали всі його нутрощі. Це стало відомо всім мешканцям Єрусалима, тому те місце їхньою мовою зветься Акелдама, тобто Поле крові. Адже в книзі Псалмів написано: Нехай стане його житло пусткою і хай не буде нікого, хто жив би в ньому! А також: Служіння його нехай візьме інший!
Дії 1:15-20
Ця історія є моторошним попередженням для кожної людини. Юда не був розбійником, як ті, які лаяли Христа на хресті. Він був Його учнем і весь час був поруч з Учителем. Однак він не мав істинної віри. Юда був релігійним, але невіруючим. Як щодо Вас, дорогий читачу? Може ви дотримуєтеся певних релігійних традицій і втішаєте цим своє сумління? Але Бог бажає нашої щирої віри від щирого серця!
