“Якщо ви хочете покаятися й отримати прощення гріхів і вічне життя, просто повторіть за мною слова молитви:

Дорогий Господь Ісус, я знаю, що я грішник
І прошу в Тебе прощення.
Я вірю, що Ти помер за мої гріхи і воскрес із мертвих.
Я залишаю свої гріхи і запрошую Тебе увійти в моє серце і моє життя.
Я хочу сподіватися на Тебе і слідувати за Тобою як моїм Господом і Спасителем.
Молю Тебе в ім’я Твоє.
Амінь

Якщо ви помолилися цією молитвою, то ви можете бути впевнені, що відтепер ви християнин, Бог пробачив ваші гріхи, і ви здобули вічне життя!”

Я часто чув подібні слова як метод євангелизму на закінчення благовістя невіруючим. Що стосується мене, то я ніколи не стану вдаватися до цього методу, оскільки вважаю, що така практика сама по собі небіблійна і може бути дезорієнтуючою та небезпечною!

Що потрібно враховувати?

Можливо, дехто з вас подумав: “Зачекайте, але ж саме так я й здобув спасіння! Як же цей метод може бути неправильним?” Поодинокі свідоцтва порятунку окремих людей унаслідок цього методу зовсім не підтверджують його біблійне підґрунтя, а лише доводять, що Бог у Своєму милосерді та всевладді інколи рятує людей усупереч хибним підходам у євангелизмі.
Я бачу 5 причин, через які я особисто ніколи не прошу людей під час благовістя вимовляти молитву покаяння.

1. Ні Ісус, ні апостоли ніколи не вдавалися до цього методу благовістя.

Хороший спосіб оцінити будь-який метод благовістя – поставити собі питання, чи користувалися чимось подібним Ісус і апостоли. Якщо ми опрацюємо всі Євангелія і книгу Діянь, то не знайдемо жодного випадку проголошення молитви покаяння як засобу євангелизму.

Ісус часто ставив різні запитання і спонукав людей робити ті чи інші речі для того, щоб допомогти їм зрозуміти євангельську звістку і увірувати в неї. Наприклад:

• Ісус сказав Никодиму, що йому треба народитися згори (Івана 3:3)
• Ісус сказав багатому юнакові, що він повинен продати весь свій маєток і роздати гроші жебракам (Марка 10:21)
• Ісус повелів жінці-самаритянці піти і привести свого чоловіка (Івана 4:16)
• Ісус сказав фарисеям, що вони повинні їсти Його плоть і пити Його кров (Івана 6:54)

У кожному випадку Ісус ставив людям конкретні запитання або говорив їм зробити що-небудь таке, що оголило б їхні хибні переконання про себе або Бога. Коли людина, нарешті, увірувала, Ісус не робив якихось додаткових кроків для того, щоб дана людина отримала спасіння. Це особливо видно з розмови Ісуса з розбійником, що висить поруч із Ним на хресті.

І сказав до Ісуса: „Спогада́й мене, Господи, коли при́йдеш у Царство Своє!“ І промовив до нього Ісус: „Попра́вді кажу́ тобі: ти бу́деш зо Мною сьогодні в раю́!“

Лк. 23:42-43

Чому Ісус не закликав розбійника помолитися молитвою покаяння? Тому що було й так очевидно, що він вже увірував; замість того, щоб заплутувати цього розбійника, розповідаючи про те, що йому треба помолитися і попросити, щоб Ісус увійшов у його серце, Ісус просто засвідчив про його віру, пообіцявши йому, що він сьогодні ж буде з Ним, Ісусом, у раю.

Деякі люди можуть заперечити, що Ісус схвалив застосування молитви покаяння у випадку з митарем (Луки 18:10-12). Проте, якщо ми уважніше вчитаємося в текст, то побачимо, що Ісус не закидав цю молитву як метод виправдання, а скоріше вказував на покаянний дух у серці митаря.

А ми́тник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: „Боже, будь милости́вий до мене грішного!“ Говорю́ вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підно́ситься, — буде пони́жений, хто ж понижа́ється, — той піднесе́ться“.

Лк. 18:13-14

Факт того, що я вважаю, що молитву покаяння не слід використовувати як метод євангелізму, зовсім не означає, що я взагалі не згоден із цією молитвою. Загалом молитва покаяння, в якій людина визнає скоєний гріх і дивиться на Ісуса з вірою та надією на спасіння, – чудова річ, якщо розглядати її не як причину порятунку, а як логічний відгук на спасіння.

Книга Діянь починається з потужної проповіді Петра в день П’ятидесятниці. Вражаюче, але Петро закінчує свою промову не запрошенням пройти вперед, закликом до покаяння або проголошенням молитви покаяння для того, щоб її могли повторити слухачі. Замість цього він закінчує проповідь простим твердженням про божественну природу Ісуса:

Ось чому нехай весь Ізраїль знає напевно: Бог зробив Ісуса, Якого ви розіп’яли, водночас і Господом, і Христом!»

Дії 2:36

І тільки після того, як слухачі Петра запитали його, що вони повинні робити, Петро їм каже:

Петро відповів їм: «Покайтеся! Тоді нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів. І тоді ви приймете Дар Святого Духа.

Дії 2:38

Протягом усіх євангелій ми бачимо, що належний відгук невіруючої людини на євангельську звістку полягав у заклику “покайся і віруй” (Марка 1:15, Матвія 4:17, Луки 5:32, Діянь 3:19, Діянь 17:30, Діянь 20:21, Діянь 26:20).

Навіть після того, як людина увірувала, ми не знаходимо прикладів, коли їй вказують на необхідність помолитися молитвою, яка була б способом підтвердження її спасіння. Натомість після того, як людина каялася і увірувала, до неї йшов заклик сповідувати Ісуса (Римлян 10:9-10) і публічно заявити про свою віру в Нього за допомогою хрещення (Дії 2:38).

2. Ця практика може сприйматися як обряд або таїнство.

Обряд або таїнство – це ритуал, який людина здійснює сама або священик здійснює над людиною. У православній церкві таких обрядів багато, при цьому церква вчить, що, виконуючи їх, людина стає одержувачем Божої благодаті. Проте Біблія однозначно стверджує, що благодать можна отримати не за допомогою якихось обрядів або таїнств, а завдяки істинній вірі в Ісуса Христа (До Ефесян 2:8-9).

З огляду на те, що православна церква домінує на релігійному ландшафті України, я маю дуже уважно контролювати все, що роблю під час проповіді Євангелія або під час церковного богослужіння, і слідкувати, щоб мої дії не мали вигляду обряду, який чинять над людьми.

Обіцянка того, що якщо людина промовить певну молитву, то Бог її врятує, дуже сильно нагадує пропозицію пройти через обряд. І навіть якщо я зазначу, що людина має помолитися щиро і з вірою, у її свідомості я все одно своїми діями асоціюватиму акт молитви зі спасінням, і тому є велика небезпека ввести людину в оману, особливо якщо вона виховувалася в православній традиції.

На жаль, у багатьох євангельських церквах молитва покаяння і традиція вийти вперед для покаяння після проповіді може часто набувати обрядової сутності. Люди починають думати, що вони спасаються тільки тому, що проходять після проповіді вперед до кафедри і моляться. Вони змішують біблійну ідею покаяння і віри зі здійсненням певних дій. Самі по собі ці дії можуть і не бути поганими, проте вони не забезпечують спасіння, і тому змішувати хороші, але не спасаючі речі, з вірою і покаянням вельми небезпечно.

3. Ця практика скидає з рахунків ідею істинного покаяння і віри.

Протягом усього Нового Заповіту потужний євангельський заклик є запрошенням увірувати і покаятися, а не вимовити молитву або вийти вперед після особливо ревної проповіді. Марк описує все служіння Ісуса як проповідника так:

…і говорив: „Збулися часи, — і Боже Царство набли́зилось. Покайтеся, і віруйте в Єва́нгелію!“

Мк. 1:15

Правильний відгук на проповідь Ісуса, відгук, до якого Він закликав людей, зводився до наказу покаятися і увірувати.

Коли ми фокусуємося на тому, щоб людина вийшла перед церквою і вимовила молитву, ми зміщуємо акцент із життєво важливих елементів Євангелія – віри і покаяння. Одного разу до мене підійшов чоловік і сказав, що він дуже хоче покаятися і навіть намагався це зробити кілька разів, але в нього нічого не виходило. Я спочатку не зрозумів, у чому суть його проблеми, і запитав, чому він не може покаятися. Він пояснив мені, що він просто не може змусити себе вийти перед церквою після проповіді, коли проповідник запрошує до покаяння. На жаль, ця людина так і не зрозуміла, що покаяння – це не питання проголошення молитви, і воно не полягає в тому, щоб вийти вперед. Питання покаяння вирішується на рівні серця.

Пастор Дж. Греар у своїй книзі “Stop Asking Jesus into Your Heart” (“Перестаньте просити Ісуса увійти у ваше серце”) пише про це так:

Покаяння – це не просто молитва, що визнає нашу гріховну сутність і прохання про прощення. Покаяння не означає просто пройти вперед на зібранні у церкві, поставити свій підпис у картці або публічно засвідчити про своє рішення. Покаяння – це насамперед не рух наших рук, вуст або ніг, це рух серця, в якому ми відмовляємося від нашої позиції повстання проти Бога і віддаємо себе в підпорядкування Христу. Свідоцтва покаяння виражаються в зовнішніх діях, однак це не одне й те саме.

Боюся, що багато вірян у наших церквах забули або, можливо, ніколи по-справжньому не розуміли, що таке покаяння насправді, і замість того, щоб визначити біблійну позицію в даному питанні, вони кваліфікують покаяння як зовнішню дію, наприклад, коли людина повинна вийти в церкві вперед або виголосити молитву покаяння.

У великому грецькому словнику слово покаяння наводиться як “μετάνοια”. У тій чи іншій формі це слово зустрічається в Новому Завіті 58 разів. Його основне значення – “змінити розум”. Проте в контексті Євангелія воно передає набагато глибшу ідею.

Істинне покаяння є результатом віри в Євангеліє, яке, своєю чергою, явлене в житті за Євангелієм.

…але ме́шканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого кра́ю юдейського та поганам я проповідував, щоб пока́ялися й наверну́лись до Бога, і чинили діла, гі́дні покая́ння.

Дії 26:20

Чарльз Сперджен пише:

Покаяння справді означає зміну розуму; однак потім слідує ґрунтовна зміна понять і всього того, що наповнює розум людини, тож процес містить у собі просвітлення Духом Святим; і я думаю, що процес також містить виявлення в собі беззаконня, яке людина має зненавидіти, адже без цього навряд чи можна говорити про істинне покаяння.

Біблійне покаяння описує зміну основоположних переконань і поглядів людини. Ця зміна думок зачіпає саму сутність людини. Йдеться про зміну світогляду, зміну нашого розуміння Бога і сприйняття самих себе.

Говорячи простіше, покаяння описує внутрішні зміни в людині, оскільки вона проходить шлях від невір’я до увірування. Євангельський заклик означає саме таку віру, що змінює життя.

4. Ця практика спрощує євангельську звістку.

Під час використання молитви покаяння як методу євангелизму часто оминають мовчанням хибні переконання, неправильне розуміння Євангелії, прогалини в знанні фундаментальних положень Євангелії – все те, що може мати фатальні наслідки для істинної спасенної віри. Наш занепалий людський розум надзвичайно неповороткий до розуміння євангельської вістки (2 До Кор. 3:14-15).

Занадто часто, коли ми свідчимо невіруючим про Євангеліє, ми думаємо, що вони розуміють набагато більше, ніж вони насправді розуміють. Ми також припускаємо, що загальний доброзичливий настрій, який вони демонструють, означає, що людина, з якою ми спілкуємося, справді розуміє концепцію Євангелії та згодна з нами. На жаль, часто це не відповідає правді.

Нам слід бути дуже акуратними, щоб не перетворити євангельську звістку з її багатством і глибиною на банальне втовкмачування в голови наших слухачів кількох євангельських істин. Це загальне тотальне спрощення благої звістки ми часто проробляємо таким чином, щоб якомога швидше отримати на виході виголошену молитву покаяння і потім заявити, що ще одна душа врятована для раю. Насправді ж, ми, можливо, тим самим прирікаємо на погибель набагато більше людей, ніж можемо собі уявити.

5. Ця практика може дати людині помилкові гарантії

Ця остання причина, чому я ніколи не вдаюся до молитви покаяння в благовісті, мені видається найважливішою. Я пам’ятаю ті євангелізаційні зібрання, коли проповідник заявляв, що якщо ви не можете пригадати дату, коли ви помолилися молитвою покаяння, то ви не врятовані, а отже, саме час зробити це зараз. І я можу сказати, що значно більше людей, ніж мені зараз хотілося б порахувати, були введені в оману, повіривши, що небеса їм гарантовані, оскільки вони помолилися молитвою покаяння тоді-то і тоді-то під час проведення літнього табору або євангелізаційного служіння.

Не забувайте фарисеїв, упевнених у своєму спасінні на підставі того, що їхній батько Авраам (Івана 8:33). На жаль, сьогодні багато людей абсолютно безпідставно вважають, що вони врятовані тільки тому, що одного разу помолилися молитвою покаяння. Скільки тисяч людей помолилися цією молитвою без віри? Скільки десятків тисяч вийшли вперед для молитви, маючи дуже обмежене розуміння Євангелія? Скільки сотень тисяч підняли руки під час заклику до молитви, почувши лише кілька біблійних віршів, вирваних із контексту?

У молитві покаяння як такій зовсім немає нічого поганого. Але це не те, що рятує грішника. Ви можете врятуватися без виголошення цієї молитви, і ви можете виголосити цю молитву і не знайти спасіння. Тому замість того, щоб намагатися вичавити цю молитву з вуст людини, намагаючись її врятувати, краще сконцентруймо свої зусилля на тому, щоб якнайкраще розповісти їй добру новину, якнайяскравіше й конкретніше пояснити її суть, а потім взяти приклад з Ісуса – закликати людей покаятися й увірувати.