В Біблії є історія про чоловіка, який народився сліпим. Щоб ви подумали проходячи мимо такої людини? Скоріш за все ви б відчули жалість до нього. Можливо б хтось запропонував допомогу. Наше суспільство менш релігійне і менш мисляче, ніж в античний час. Ми керуємося більше почуттями, ніж розумом. Чого не скажеш про Юдеїв першого століття.
Христос разом зі своїми учнями проходить мимо сліпонародженого. Учні запитують в Нього:
Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що сліпим народився?
Ів. 9:2
І дійсно, якщо ми йдемо далі наших почуттів і починаємо думати, скоріш за все ми задамо таке ж саме питання. Ми звикли до мислення, що погане завжди наслідок чого поганого. Якщо ми переживаємо скорботу, ми в чомусь винні. Частка правди в цьому є. Біблія говорить:
Бо що лише людина посіє, те й пожне.
Гал. 6:7
Проте не завжди так.
Хто достоїн страждань?
Взагалі всі страждання на землі — це наслідок гріхопадіння людини. Якщо враховувати Боже відношення до гріху, то в нас не повинно бути нічого окрім страждань. Це об’єктивна реальність, яку гріховне людське серце не бажає приймати.
Ступінь покарання визначає не тільки сам злочин, але й те, проти кого ми його звершили. Наприклад, якщо я вдарю свого однокласника, то понесу певне покарання, але якщо вдарю президента держави, то покарання буде суворіше. Одже, ступінь покарання визначає величина особистості проти якої ми скоїли злочин. Колись Моїсей, бачачи Божу славу, сказав:
Хто поміж богами подібний до Тебе, Господи? О, прославлений між святими, дивовижний у славі! Ти, Котрий твориш чудеса, хто подібний до Тебе?
Вих. 15:11
Ніхто не має такої величі як Бог. Тому навіть найменший гріх достоїн вищого покарання — смерті. І навіть гірше — вічної смерті.
Адже заплата за гріх — смерть.
Рим. 6:23
Погодьтесь, якщо ми починаємо роздумувати над Божою святістю, то проблема страждань вже не є проблемою. Мабуть, правильніше сказати, що страждання — це логічний наслідок наших гріхів. Богу завжди є за що нас покарати. Якщо ми не бачимо наших гріхів, це наша проблема. Те, що ми живемо — це прояв Божої благодаті, а не наші заслуги. Бог обіцяв Адаму смерть за порушення Божої заповіді, але він помер не одразу. Бог дав Адаму час навернутися до Нього і розповісти Євангелію дітям. І це благодать.
Страждання — Божий рупор
Відомий богослов і мислитель 20 століття Клайв Льюїс, роздумуючи над проблемою страждань, сказав:
Бог шепче до нас через радість, говорить через сумління і кричить через біль.
К. С. Льюїс
І дійсно ми бачимо ту ж саму думку в Псалмі 49:
Тож заклич до Мене в дні скорботи, — і Я тебе визволю, і ти Мене прославиш.
Пс. 49:15
Бог допускає в нашому житті скорботи, щоб ми до Нього зверталися. Зазвичай люди шукають свого, а не Бога. Страждання — це Божий рупор, через який Він намагається докричатися до оглушеної гріхом людської душі. Єдине, що може задовольнити людське серце — це Бог. І Він робить усе, щоб ми повернулися до стосунків з Ним і прославили Його Ім’я.
Так чому або для чого?
Повернемося до історії зі сліпим чоловіком. По суті учні Христа запитують “чому” цей чоловік народився сліпим і дають два можливих для них варіанти відповіді: згрішив він або його батьки. Цікаву відповідь дає Христос:
Ісус відповів: Ні він не згрішив, ні його батьки, але щоб виявилися на ньому Божі діла.
Ів. 9:3
Христос змінює питання. Не “чому?”, а “для чого?” Сам сліпий не міг бути наказаний за свій гріх, тому що він вже народився з цією болячкою. Також Христос говорить, що й батьки його в цьому не винні. Хвороба допущена Богом для Його слави. Тобто Бог контролював життя цього чоловіка і саму хворобу теж. Це Боже піклування, щоб в житті цього чоловіка були явлені Божі діла.
Весь 9 розділ Ев. від Івана присвячений цієї історії. В продовженні історії Іісус зцілює сліпого і він починає бачити. Але й це ще не все. В цій історії є ще декілька людей. По-перше, батьки сліпого. Їм поставили просте запитання: як же ваш син тепер бачить? Відповідь була такою:
У відповідь його батьки сказали [їм]: Знаємо, що він — наш син і що народився сліпий, а чому тепер бачить, — не знаємо, або хто відкрив йому очі, — ми не знаємо. Він дорослий, його й запитайте; нехай говорить сам за себе! Таке сказали його батьки, оскільки боялися юдеїв; а юдеї вже змовилися, що коли хто визнає його за Христа, то буде відлучений він від синагоги. Ось чому його батьки сказали: Він дорослий, тож запитайте його самого.
Ів. 9:20-23
Батьки сліпого знали, що Христос здійснив чудо, але боялися це признати перед людьми. Вони не страждали, як їх син, і не переживали такого дивовижного зцілення, тому Христос для них не має великої цінності.
Друга категорія людей, які є в цій історії, це фарисеї. Вони також знали, що Христос здійснив чудо, яке ніколи ніхто не робив в Ізраїлі. До речі, це був один з критеріїв Месії в юдейській традиції. Але вони також відвернулися від Христа.
Що ж сталося з нашим сліпим (вже зрячим) далі?
Він же сказав Христу: Вірю, Господи! — і вклонився Йому.
Ів. 9:38
Він єдиний, хто з цієї історії увірував, поклонився Христу й отримав спасіння. Він пережив не тільки тілесне прозріння, а й духовне. До речі, саме він отримав найбільше страждання у цій історії, але найбільша радість також дісталася йому!
Звісно Бог може використати для навернення людини різні обставини, але мало хо приходить до Христа від комфортного життя…
