А в тій місцевості були пастухи, які вночі перебували в полі та стерегли свою отару. Аж [ось] Господній ангел став між ними, і слава Господня осяяла їх, і вони були охоплені великим страхом. Та ангел сказав їм: Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, яка буде для всього народу: для вас сьогодні в місті Давида народився Спаситель, Який є Христос Господь.
Лук. 2:8-11
Пастухи пасли свої отари на вифлеємських полях. Вони були зайняті своїми побутовими питаннями, не особливо цікавлячись питаннями політики або економіки. Але саме їм відкривається дивовижне явище — небесне воїнство, що славить Бога. Хоча може здатися, що священники або царські чиновники були б більш гідні такого.
Уявіть реакцію цих простих людей. Вони, можливо, ніколи не були в присутності імператорських воєначальників, але опинилися в присутності небесного воїнства. Бог запрошує їх на свято, щоб вони могли розділити радість народження Месії. Для Бога було важливо не те, що вони можуть принести в дар, а те, що прості люди стають частиною великої історії.
Коли ми бачимо свої недоліки та обмежені можливості, то це формує в нас думку, що ми не варті Божественної уваги. Але історія з пастухами нас переконливо вчить, що Бог звертає особливу увагу на простих і смиренних людей, і запрошує їх стати учасниками Своєї великої історії.
Агнці Божі
Багато істориків зазначають, що саме на вифлеємських полях знаходилися храмові отари овець, які використовувалися під час жертвоприношень у Єрусалимському храмі. Тобто, цілком імовірно, що ці пастухи пасли жертовних агнців. Адже за законом необхідним було принесення в жертву ягнят, як свідчення, що хтось має постраждати за людські гріхи. І це вже тривало століттями.
Але коли Ісус почав Своє служіння на землі, то Іоанн Хреститель побачивши Його, сказав:
Ось Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу!
Ін. 1:29
Тобто замість цих жертовних тварин мав бути принесений у жертву за гріхи всього людства Єдинородний Син Божий. Ця жертва — вічна, яка не потребує повторення. Пастухи постійно бачили жертовних овець, але ось тепер вони повинні піти й побачити істинного пасхального Агнця.
Звісно ж усіх цих паралелей пастухи усвідомити одразу не могли, але ось читач цієї історії може помітити дивовижні візерунки Євангелія.
Перші благовісники
І сталося, що коли ангели відійшли від них на небо, пастухи почали говорити один одному: Ходімо у Вифлеєм і погляньмо, що там сталося…
Лук. 2:15
Пастухи почули про важливу подію, яка сталася у Вифлеємі, і вони не залишилися на полі, а вирішили піти до Вифлеєму та з’ясувати, що ж там сталося. Коли вони знаходять Йосипа і Марію, а також Немовля, що лежить у яслах, вони переказують батькам усе, що самі почули про Немовля від ангелів.
Можна тільки уявити реакцію Йосипа і Марії, коли незнайомі люди передають пророцтва про їхню щойно народжену дитину. Що може бути приємнішим, ніж розповідати хороші новини?
Завдяки цьому, пастухи стають першими благовісниками в Євангелії. Тобто людьми, які передають своїм ближнім історію про Спасителя. Це велике служіння, яке виконали пастухи, відкрите і кожному з нас, коли ми замість повсякденних новин, тривожних чуток, і скандальних історій розповідатимемо Добру Новину про Спасителя. Звістку про те, що справжній спокій серед тривог можна знайти у своєму серці, тільки при зустрічі зі Спасителем — через покаяння у своїх гріхах і визнання панування Ісуса Христа.
Отже, історія з пастухами закликає нас не упустити важливий зміст цього свята:
- По-перше, дивовижну прихильність Бога до простих людей, які не мають владного статусу;
- По-друге, дивовижну роль Ісуса як істинного жертовного агнця, нагадуючи нам про ціну прощення;
- По-третє, ми бачимо, що пастухи виконали роль перших благовісників, запрошуючи нас продовжити їхнє служіння сьогодні. Ми можемо це зробити, розповідаючи своїм ближнім про народженого Спасителя.
