Детективна історія найбільшої знахідки
У березні 1947 року двоє юнаків Омар і Мухаммед Ед-Дхіб із бедуїнського племені пасли стада кіз в юдейській пустелі недалеко від Єрихона (поблизу узбережжя Мертвого моря). У пошуках зниклої кози, вони побачили печеру. Підійшовши до неї вони кинули туди камінь, і замість голосу кози вони почули звук посуду, що розбивався. Цікаво, щоб це було? Вони вирішили прийти через кілька днів, щоб обстежити печеру. Але думка про те, що це був скарб зі скарбами, не давала спокою одному з них. І наступного дня, він прийшов один. Коли Мухаммед Ед-Діб опинився в глибині печери, то виявив сувої, які лежали в ретельно замурованих амфорах, а кожен сувій був загорнутий у лляну тканину для зберігання.
Яке розчарування! Він і не здогадувався, який же скарб лежав перед ним. Юнак вирішив узяти з собою манускрипт, не пропадати ж добру. Деякий час він зберігав їх у своєму наметі. Показував їх оточуючим, але вони байдуже поставилися до його знахідки. Придивившись до шкіряного сувою, юнак вирішив їх розрізати й використати для сандалій. Але виявилося, що шкіра дуже крихка і сандалі швидко розвалювалися. Даремна знахідка!
Через деякий час у селі йому дали пораду — спробувати запропонувати цей сувій торговцю у Вифлеємі. Коли юнак знайшов торговця, то й тут на нього чекало розчарування — останній відмовився від покупки. Він вважав їх сміттям, припустивши, що їх вкрали із синагоги. Ну звідки в бедуїнів може бути щось цінне?
Однак юнак не полишав спроби продати свою знахідку і вирушив на інший ринок. І там він звернувся до антиквара, на прізвисько «Кандо». Той покрутив у руках загадкові сувої і не зовсім розуміючи, що це таке, але все ж вирішує придбати їх собі. І просить юнака принести манускрипти, що залишилися. У результаті цієї історії Мухаммеду Ед-Дібу вдалося виручити за манускрипти цілих 7 йорданських фунтів (близько 30 доларів).
У листопаді 1947 року чотири рукописи купує митрополит сирійської церкви «Мар Самуель», а три рукописи — професор єврейського університету Еліезер Суккенік. І хоча митрополит не був знавцем стародавніх манускриптів, але він інтуїтивно розумів їхню цінність. Він намагався показувати ці манускрипти вченим, проте більшість тих, хто бачив ці манускрипти, не сприймали їх серйозно. Вони говорили, що ці рукописи не становлять жодної цінності. Річ у тім, що на той час уже існувала ціла індустрія створення підроблених манускриптів. Вчені були дуже обережні. Найсміливішими виявилися вчені з американської школи близькосхідних досліджень, які датували їх 1 століттям до Різдва Христового. Тобто вік цих рукописів був 2000 років!
11 квітня 1948 року голова ASOR Міллар Берроуз офіційно оголосив про виявлення сувоїв. З цього моменту почалися повномасштабні пошуки тієї самої печери, де були знайдені перші сувої. Організація вчених, яка перша публічно заявила про знахідку, була заснована д-ром Олбрайтом, який був одним із засновників науки біблійна археологія. Це була група не тільки талановитих вчених, але були й посвяченими християнами, які ставили за мету протистояти панівному біблійному критицизму. Їхня мета полягала в тому, що вони хотіли довести історичність Біблії та достовірність біблійних подій. Однак однією з проблем, яка стояла перед ними, була відсутність виявлених стародавніх манускриптів, які б підтверджували їхню позицію.
Багато поважних учених піднімають на сміх справу Олбрайта і зневажливо ставилися до досліджень цієї школи й самого поняття «біблійна археологія»: «До яких ви відкриттів причетні? Що нового ви виявили та що сказали у світі науки?»
І ось відбувається диво! Виявлено одні з найдавніших манускриптів в історії! Бог дає можливість організації ASOR дослідити і першими оголосити всьому світу унікальну знахідку. Значимість школи та увага до «біблійної археології» неймовірно зростає.
Хоча ще якийсь час відбувалася наукова полеміка щодо автентичності рукописів, адже складно було повірити, що рукописи збереглися протягом 2000 років,
але поступово всі дійшли висновку, що це найбільша знахідка в історії археології. З цього моменту починаються організація експедицій з пошуку кумранських печер.
Зовнішній вигляд
Основний письмовий матеріал — пергамент із козячої або овечої шкіри, зрідка папірус, частина рукописів виконана видавлюванням на аркушах міді; тільки одинадцять сувоїв були знайдені повними, тобто не пошкодженими. Решта — у вигляді уривків. Було знайдено 25000 фрагментарних уривків. Завдання дослідників не тільки виявлення, а й комбінування цих уривків для відновлення повного тексту.
Значимість
- Достовірність тексту.
Найбільш ранні копії Старого Заповіту датувалися 1200 і 1300 роком. Тобто не існувало більш ранніх версій і, природно, виникали питання, а чи не переписувався цей текст, спотворюючи і змінюючи зміст? Ісус читав такий текст старозавітних книг, як і ми сьогодні? Чи вони різні? Раніше вчені не могли достовірно це стверджувати. Проте з появою цієї знахідки тепер у жодного вченого немає сумнівів, що текст Старого Заповіту, який читав Ісус і читає сучасна людина — ідентичний.
2. Достовірність пророцтв.
Існував текст Старого Заповіту на івриті, який суттєво відрізнявся від того, чим користуємося ми зараз. А саме в ньому не було 53 розділу в книзі Ісаї. Він був видалений. І оскільки масорецькі рукописи були стародавні — середньовічні, то прихильники цих текстів, талмудичні юдаїсти, (спадкоємці фарисеїв) наполягали на їхній достовірності й переконували, що 53 розділ у книзі Ісаї (у грецькій версії) привнесли християни. Що ж у цьому розділі містилося, що викликало такі запеклі суперечки? У цьому розділі містяться пророчі описи приходу Месії. І вони мають очевидні паралелі з життям і смертю Ісуса.
Дивно, що першим знайденим сувоєм, у печерах Кумрана, був саме повний (!) текст книги Ісаї, в якому містився розділ 53, абсолютно ідентичний до того, що зараз міститься в нашій Біблії.
Цікаво, що для талмудичних юдаїстів сувої Тори священні. Заради священних текстів вони були готові пожертвувати життям. Але виявилося, що вони готові були піти на явну фальсифікацію, і навіть вирізати шматок тексту зі священної книги, аби не визнавати Ісуса — Месією!
3. Достовірність перекладу.
У 3 столітті до Р. Х. у стародавньому місті Олександрія був зроблений переклад текстів Старого Заповіту з єврейської на грецьку. Над цим перекладом протягом довгого часу працювали 70 перекладачів. Тому він називається Септуагінта (у перекладі — сімдесят). І якщо до появи християнства цей переклад юдаїстами не піддавався сумніву, то у 2 столітті від Р.Х. через поширення християнства ставлення змінилося. Адже християни використовували тексти як Нового, так і Старого Заповіту грецькою мовою. І відтоді почала стверджуватися думка, що переклад Септуагінта спотворив і невірно передав сенс Старого Заповіту. А наївні християни це використовували. А оскільки пожежа у великій Олександрійській бібліотеці забрала всі стародавні оригінальні рукописи, то протиставити було нічого.
Однак зі знахідкою Кумранських рукописів, правда восторжествувала! Знайдені сувої, що належать до четвертої групи текстів, повністю підтверджують правильність раніше зроблених реконструкцій давньоєврейського оригіналу Септуагінти. Перші учні — апостоли, цитували старозавітні книги саме за грецьким перекладом Септуагінти.
Міфи
Через те, що публікація деяких рукописів затягнулася, у багатьох виникли підозри. Якщо не публікують — значить щось приховують. Таким чином, народилася ідея, що Ватикан приховує стародавні тексти, які вступлять у конфлікт із чільною доктриною. З’явилося безліч конспірологічних теорій змови.
Але, як виявилося, коли оцифрували й опублікували абсолютно всі рукописи — нічого там особливо секретного не було. А затримка в публікації сталася не через релігійні причини, а через деякі труднощі наукового характеру і складність зіставити 25000 уривків у єдиний текст. І Ватикан не мав жодного стосунку до цих сувоїв, оскільки вони є власністю держави Ізраїль.
Головний висновок
Під час порівняння з Бібліями X століття вчені виявили, що за тисячу років Біблія не зазнала жодних серйозних змін, які б впливали на її зміст, тоді як багато інших творів із плином часу під час переписування помітно змінювалися.
