Чому ми мало благовістимо?

У 2020 році в союзі ЄХБ України 66% церков не хрестили жодної людини. У 34%, що залишилися, більша частина охрещених були діти віруючих батьків. Того ж року було складено приблизну статистику особистого євангелізму ─ 33 християнина привели до Христа одну людину. Це трагедія. Звичайно, в Європі справа проповіді Євангелія ще гірша. Хтось сказав, що якщо наявна тенденція збережеться, то через 50 років основною релігією Європи буде іслам.

Чому ми мало благовіствуємо? Якщо Євангеліє — це найкраща новина для кожної людини, тоді чому ті, хто знає цю новину, так мало про неї говорять?

Провина проповідників

Коли востаннє у своїй церкві ви чули проповідь про євангелізм або місію? Швидше за все, що багато хто навіть і не згадає, коли це було. Сьогодні з кафедри лунають багато хороших біблійних проповідей, але “велике доручення” (Мф. 28:18-20) Христа, так і залишається “великим упущенням”. Однак, навіть коли лунають проповіді про євангелізм, то проповідники часто звертаються до неправильних методів.

1. Благовістя через сором.

Деякі проповідники намагаються присоромити вірян, атакуючи їхню волю. Часто можна почути з кафедри подібні фрази: кому ви благовістили за останній тиждень? Скільки людей ви привели до Христа за останній рік? Невже ви не відчуваєте провини? Як ви можете бути таким християнином? Справедливості заради, варто сказати, що іноді такий “холодний душ” допомагає. Але ненадовго. Незабаром усе повертається у звичне русло. Друзі, мотивація провини і сорому — це завжди мотивація за законом, а не за Христом. Такі проповіді часто народжують християн, які бояться і яких паралізує страх, що їх засудять у церкві ті, хто благовістять. Такий мотиватор проповіді Євангелія часто присутній у законницьких церквах.

2. Благовістя через обов’язок.

Інші проповідники тиснуть на обов’язок християнина проповідувати Євангеліє. Я згоден, що Бог у Писанні не просто просить нас проповідувати про Нього, але повеліває. Апостол Павло каже: “якщо я звіщаю Євангеліє, то немає чим мені хвалитися, — це мій обов’язок. І горе мені, коли я не звіщатиму Євангелія.” (1 Кор. 9:16) Так, інколи потрібно собі нагадувати, що я маю не лише права в Божій родині, а й обов’язки. Однак, довго на одних обов’язках не протягнеш. Давайте звернемося по допомогу до шлюбу. Погодьтеся, якщо ви зв’язуєте себе обов’язками і тривалий час робите те, що мусите, для людини, яку не любите, то це мало схоже на щасливе життя. Натомість Писання говорить про життя з Богом, як про “радість повну” (Ів. 15:11).

3. Благовістя з любові до Бога.

Насправді ми мало благовіствуємо, тому що мало любимо Бога. Писання говорить, що “чим серце наповнене, те говорять уста.” (Мт. 12:34). Хтось дуже правильно сказав, що ми є благовісниками з самого дитинства, просто благо для кожного своє. Ми не можемо не говорити про нашу радість. Те, що наповнює наше серце, завжди буде у нас на вустах. Коли апостоли були сповнені Духа Святого на день П’ятидесятниці, про що вони говорили? Ми бачимо, що брати Громови разом із Петром та Андрієм уже не повертаються до ловлі риби. Матвій уже не говорить про те, як вигідно бути митарем, і Симон Зилот уже не хвалиться тим, що він єврей. Вони говорять тільки “про великі справи Божі” (Дії 2:11). Ми мало заглиблюємося в Божі справи, мало знаємо Бога, нам мало цікаві Його унікальні атрибути, ми мало розуміємо, як же Бог полюбив нас в Ісусі Христі, тому ми мало благовістимо. Любов до Бога — ось справжня і євангельська мотивація благовістя.

Одні, правда, і через заздрощі та колотнечу, другі ж із доброї волі Христа проповідують; а інші з любови, знаючи, що я поставлений на оборону Євангелії; а інші через підступ звіщають Христа нещиро, думаючи, що додадуть тягару до кайданів моїх.

Флп. 1:15-17

---