Благовістя буддистам: 4 аргументи

Ми можемо почати контекстуалізувати Євангеліє для буддистів, відштовхнувшись від зрозумілої для них проблеми, а саме проблеми страждань. У контексті місії контекстуалізація – це мистецтво і наука про те, як вдягнути трансцендентні євангельські істини, що не залежать від часу, в культурно-прийнятні і зрозумілі форми.

Контекстуалізація залежить від площі загальної платформи, в яку можуть ступити нехристиянське світогляд і біблійні категорії. Проповідь Євангелії у східному контексті – особливо складне завдання. Дуже небагато (якщо вони взагалі є) біблійні вчення зрозуміло вписуються в дхармічний релігійний контекст – світ релігій, заснований на понятті циклічної природи історії, безособистісних силах як вищої реальності, а також мети досягти посмертного стану небуття. Такі релігії, як індуїзм, буддизм, джайнізм і синтоїзм, регулярно спантеличують західних місіонерів.

Як можна благовістити буддистам, не вдаючись до звичайного набору припущень, що поділяються двома сторонами? Чотири благородні істини можуть надати християнам чотири майданчики для корисної бесіди, в ході яких ви можете розповісти про біблійний погляд на життя, смерть та порятунок.

МІСТ МІЖ БІБЛІЄЮ ТА БУДДОЮ

Тисячі років тому один багатий і благополучний член царської сім’ї вирушив на пошуки вищого сенсу. Мудрість, яку він здобув, зрештою забезпечила йому популярність, причому його знають більше як автора легендарних глибоких думок, ніж того, хто мав величезний вплив і владу.

Ким був цей цар? На перший погляд, може скластися враження, що йдеться про Сіддхартха Гаухама, відомого як Будда (тобто “просвітлений”). Але насправді я писав про біблійного царя Соломона.

Соломон, який жив приблизно за 500 років до Будди, описав свої спостереження про життя в книзі Екклезіаста, причому багато його висловлювань згодом стали приписувати пізнішому східному мислителю. І той, і інший стверджували, що життя швидкоплинне і відзначене стражданнями, і що найвищу цінність у цьому житті знайти неможливо. І той, і інший вчили, що люди за своєю природою прагнуть більшого, ніж їм може запропонувати їхнє тимчасове життя. І оскільки мудрість Соломона була відома в стародавньому світі (3 Самуїла 4:31), можна цілком логічно припустити, що вчення Соломона безпосередньо вплинуло на самого Будду. Безумовно, Соломон і Будда дійшли зовсім різних висновків: один просував ідею повного самозникнення, інший же, Соломон, книгу Екклезіаста закінчує такими словами: «Бійся Бога і заповіді Його дотримуйся, тому що в цьому все для людини» (Екклезіаст 12:13б).

Які ж ці, “шляхетні істини”, які вивів Соломон, і до чого вони ведуть?

1. НАШЕ ЖИТТЯ ПОВНЕ СТРАЖДАНЬ.

Так само, як і Сіддхартха Гаухама, Соломон не допустив, щоб його царственність закрила йому очі на реалії життя. Він починає книги Еклезіаста висловлюванням, в якому прозирає прикрий реалізм: “Наймарніша марнота … марнота усе!” (1:2).

Еклезіаст збирається вирушити на пошуки неминущої цінності. Єврейською мовою це слово звучить як “йітрон” і означає “користа”, “прибуток”. На жаль, Соломон виявляє, що життя – це “хевел” (пар), термін, що означає скороминущість, нікчемність і суєтність тимчасового існування людини.

Слово “хевел”, яке вживає Соломон, частково перегукується зі словом “дуккха”, яким користувався Будда, і це означає, що життя головним чином характеризується присутністю в ній страждань. Ні наполеглива праця, ні мудрість не можуть гарантувати ідеальний результат. Життя непередбачуване і відзначене печаткою болю, за якою слідує смерть, що залишає після себе навіки нездійсненими всі наші внутрішні бажання.

Однак там, де Будда зафіксував лише один кадр людського досвіду, Соломон побачив цілий фільм. Соломон знав, що наша земля – це колись втрачений рай, про який розповідають три перші розділи книги Буття. У ті часи земне життя людей не було затьмарене стражданнями і суєтністю, адже вони жили в досконалій гармонії та спілкуванні з самодостатнім Богом, що укладає в Собі нескінченну цінність, в якому людство знаходить “шлях життя”, “повноту радості” та “блаженство … навіки” (Псалом 15:11).

Їм більше нічого не потрібно було (Псалом 22:1). Все було в досконалому стані (Буття 1:31).

Лише кілька тисяч років тому Соломон писав, що “все – марнота і стомлення духу, і немає від них користі під сонцем” (Екклесіаст 2:11). Хіба щось відтоді змінилося?

2. СТРАЖДАННЯ БЕРУТЬ СВОЙ ПОЧАТОК ВІД БАЖАНЬ ЛЮДИНИ

Будда вважав, що стражданнями людина завдячує своїм бажанням. Це явище Будда називав “танха”. Незадоволені бажання утримують нас у безперервному колесі страждань, навіть незважаючи на всі земні блага, яких людина може досягти. Проте концепція танхи необгрунтовано перекладає провину на самі бажання, а не на їх об’єкт.

З погляду біблійного світогляду страждання загалом, включаючи випадкові страждання, являють собою колективний результат гріха людини проти Бога, який можна простежити до перших людей. Людина розміняла справжнє задоволення в Бозі на швидкоплинне егоїстичне задоволення. Всупереч попередженню не їсти від забороненого плоду вони побачили, “…що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання.” (Буття 3:6). Те, що вони зробили, позбавило їх задоволення в Бозі і посіяло хаос у доти ідеальному всесвіті. І тепер ми живемо під пануванням у світі лихих людських бажань (2 Петра 1:4).

З біблійної точки зору проблема полягає не в самому бажанні. Соломон пише, що Бог “вклав вічність у серце” людей (Екклесіяст 3:11). Творіння впало в той момент, коли людина обрала слідувати поганим бажанням, що йдуть не від Бога. Отже, слід зазначити, що історія розвивається об’єктивно лінійно, а не циклічно. Колись давно відбулася фатальна подія, і з того часу все у світі змінилося. Однак, все можна виправити!

Наративна природа християнства – щось, про що в буддизмі знають мало – означає, що страждання – це результат історичної причини та наслідку. І Євангеліє пропонує не лише можливості уникнути вічного страждання, а й силу пережити страждання.

3. МИ МОЖЕМО ОТРИМАТИ ВИКУПЛЕННЯ, ХАЙ НАВІТЬ ЦІНОЮ СТРАЖДАТЬ.

Забуття минулого позбавляє сьогодення та майбутнє сенсу. Соломон знав, що спочатку світ і людина були створені безгрішними. Будда не мав у минулому нічого, на підставі чого можна було б проаналізувати справжнє. Він бачив лише поточні умови людини – страждання, бажання та смерть. При такому обмеженому наборі даних єдиним виходом, який уявлявся можливим, було небуття.

Що ж до біблійних авторів, то вони писали, що бажання та страждання – це відлуння набагато кращого світопорядку, який одного разу існував при створенні світу, світопорядку, який був зруйнований, але підлягає відновленню. Ці бажання та страждання – постійні нагадування про те, що з цим світом далеко не все гаразд. Соломон писав: “Бог їх випробовує й доводить, що вони — справжні тварини. Адже доля людини й доля тварини однакові: і ті, й ті помирають.” (Екклесіяст 3:18-19a). “Все, створене Богом, було приречене до марнот, і скорилося не з власної волі, а з волі Божої. Але в тій покірності живе надія на те, що весь світ звільниться з-під рабства й занепаду, що він матиме славу і свободу, як мають їх діти Божі.” (Римлянам 8:20-21). Наш занепалий світ чекає, коли Бог пошле вирішення тієї ситуації, в якій він опинився.

Вічне і незалежне буття Бога означає, що Він самодостатній, позбавлений нечистих бажань чи ненаситних захоплень. У Нього не тільки є все, що Йому потрібне, Він Сам є все, що Йому потрібне. Отже, Бог абсолютно нас не потребує. Однак через 1000 років після Соломона і 500 років після Будди Бог пішов на неймовірно скандальний крок: Він змінив Свою гарну карму на нашу погану, вклав Свій власний невичерпний запас хорошої карми в тих, хто довірився Йому.

Моделюючи такий тип самозречення, якого ми ніколи не зможемо досягти, Син Божий втілився в людину Ісуса Христа. Ісус – мудрий Цар, якого Соломон був лише подобою, – обміняв блага небесного царювання на те, щоб стати причасником наших страждань за гріх і викупити нас від нього (Филип’ян 2:3-11). У Ньому не було порочних бажань, тому Він не заслуговує караючого правосуддя. Тим не менш, Він виніс від імені Свого народу весь тягар вселенського правосуддя Божого, померши на хресті. Бог Ісуса “вчинив через страждання”, тому Він може в милосерді Своїм представляти нашу справу перед Богом (До Євреїв 2:10-18).

Оскільки Христос був невинний, Бог воскресив Його з мертвих. Він ніколи більше не помре, Він царює як Господь над усім Всесвітом і одного разу повернеться за землю, щоб викорінити гріх і смерть, і тоді земля знову стане ідеальною. Христос запрошує людину теж воскреснути в кінцевому фінальному воскресінні з мертвих, одягнутися в нове тіло, вільне від гріховних бажань, і увійти в блаженні та гармонійні стосунки з Богом. (2 До Коринтян 5:8). Смерть Ісуса дуже ефективно усуває наше старе “я”, роблячи кожного з нас “новим творінням” (2 Коринтян 5:17).

І все ж у цьому житті ми продовжуємо страждати. Але оскільки Він живе, ми також можемо жити (Івана 14:19), упокорюючи наші гріховні бажання в очікуванні глибокого і насиченого союзу з Богом у вічності. “Я є воскресіння і життя; віруючий у Мене, якщо й помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повіки” (Івана 11:25-26).

4. СЛІДУВАННЯ ЗА ІІСУСОМ ВЕДЕ ДО ВІЧНОЇ РАДОСТІ.

А що тоді робити тут і зараз? Будда вчив, що від страждань залежить від зречення всіх бажань і досягнення стану небуття – погашення “я” людини у стані нірвани.

Шлях Ісуса також має на увазі самозречення. Він Сам сказав: “Кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути Моїм учнем” (Луки 14:33). Однак тут йдеться про якісно інший вид самозречення: цей самозречення зрештою гарантує велике придбання. Іісус “сказав: “Хто душу свою́ зберігає, той погубить її, хто ж за Ме́не погубить душу свою́, — той зна́йде її.” (Мт. 10:39). Ісус описував “економіку” з погляду Бога як “ска́рб, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.” (Мт. 13:44). Самозречення у християнстві тимчасове, тоді як нагорода вічна.

Реальність із Христом викуповує навіть найнестерпніший біль, “якщо тільки з Ним страждаємо, щоб з Ним і прославитися” (Римлян 8:17). Не йдеться про безумовну обіцянку психологічного чи емоційного блаженства. Однак Христос, при тому, що не обіцяє легкості та емоційного комфорту в цьому житті, все одно робить життя прийнятним для тих, хто Його знає.

Найпрекрасніший шлях – просто слідувати за Ісусом – “Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тяга́р та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радості, яка була перед Ним, перете́рпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого.” (До Євреїв 12:1-2).

ОБРАТИ ВІРНИЙ ШЛЯХ

Ми можемо погодитися з буддистами в тому, що життя сповнене страждань. Їхній відгук на страждання може виражатися в обранні одного з двох шляхів. Вони можуть спробувати уникати будь-яких бажань, включаючи добрі, наприклад, бажання радості, справедливості та благополуччя для інших людей, але незабаром виявлять, що їх внутрішніх ресурсів буде недостатньо, щоб належним чином досягати цієї мети. Однак, якщо людина звернеться з вірою до Христа і попросить Його видалити його порочну карму і подарувати йому Свою праведність, життя набуде нового значення, адже “…страждання тепе́рішнього ча́су нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас.” (До Римлян 8:18).

Насамкінець я пропоную деякі питання, які, можливо, має сенс поставити своїм друзям або сусідам буддистам:

Звідки, по-вашому з’явилися страждання?
Чи реально позбавитися всіх бажань? Хіба деякі бажання, наприклад, бажання альтруїстичного характеру, по суті погані?
Як особисто ви сприймаєте ідею досягнення стану небуття? А чи не була б вічна насолода від спілкування з самодостатнім Богом найкращим варіантом?
Якби Бог існував, то яким би Він був, якби добровільно погодився страждати так само, як і ми?
Коли, наприкінці дня вам все одно не вдається позбавитися всіх ваших бажань і ви все одно допускаєте провал, що тоді? Що ви робите зі своїм почуттям провини? Що вселяє у вас упевненість, що за достатньої тривалості життя ви врешті-решт досягнете своєї мети?
Уявіть, що хтось якимось чином із чистого та необмеженого кохання переклав “на ваш рахунок” усю свою позитивну карму. Якою була б ваша реакція? Колись у Псалмі 36:4 отець Соломона записав такі слова: “Хай Господь буде розкіш твоя, — і Він спо́внить тобі твого серця бажа́ння!”. Стражденне серце буддиста може отримати вічну втіху в Богові як своєму головному бажанні і в Ісусі як своєму головному скарбі.

Надруковано з дозволу автора. Оригінал статті: